Сайт Марини Бєлової
| Головна » Статті » Про творчість |
Магія осені
Сто тисяч разів говорено – сто-тисячо-перший повторю – і ні Америки не відкрию, ні проти істини не погрішу: тільки рідна земля по-справжньому надихає людину на художню творчість. Тому відкрити спробую … Долинщину. Еге ж, самим долинчанам! Точніше, тим з них, надто обтяженим буденними клопотами, хто й не підозрює: настільки ж багато талантів зростає довкола! І особливо "грішні” ті, хто полюбляє побурчати про всуціль "не таку” молодь.
Напевно, зворотне мимохіть взялася доводити скептикам, сама не здогадуючись про свою місіонерську роль, директорка районної дитячої музичної школи М.Бєлова. Власне, пісні на вірші здебільшого місцевих авторів Марина Миколаївна пише давно. І так само давно не тримається за своє "монопольне” право їх виконання – роздає його своїм вихованцям. Отож не раз ті багатогранні, різножанрові твори звучали на концертах, популяризуючи долинських поетів та "прославляючи” поміж учнівської молоді самих виконавців. Аж тут якось зародилася в голові у Марини ідея про виконання пісень під "акомпанемент” змагальності. Ба навіть ширше – забажало її педагогічне єство, аби долинські дітлахи знайшли змогу стартувати у безмежний світ прекрасного з якомога вищої позиції… Ось так благородна ідея визріла у свідомості, помалу оформилася до статусу публічності – і 9-го жовтня втілилася у 2-му відкритому районному фестивалі авторської пісні та пісенної поезії "Долинський листопад”. Пообідні глядацька зала молодіжного центру "Червона калина” у центрі міста була майже вщерть – доволі рідкісний для Долинської випадок! – заповнена людом. Урочисту церемонію відкриття фестивалю дотяг своїми дзвінкими голосочками до найвищих температур емоційного піднесення дитячий хор музичної школи. Далі під несамовитий шквал овацій "заведеної” непідробним патріотизмом дитячої публіки звучали від охочих до відвертого слова найщиріші вітання "во здравіє” цього воістину значного заходу в культурному житті міста… Впевнено скажу: все у ньому переплелося абсолютно органічно! – і влучно-промовисті два слова "Долинський листопад”, написані на великих "листочках” з пожовтілого дерева осені; і надзвичайно мелодійна пісня Марини на слова "криворізької долинчанки” Любові Баранової з романтично-щемливим зізнанням у фіналі: "Магія осені… Серцем згораю На золотому її олтарі: Нібито вперше, я знову кохаю… А за вікном падолист на порі”; і вірш гостя, вірного друга Долинщини, з таким освідченням наприкінці: "…Люблю цей час, бо зветься мило: Осінь, бо в тому слові музика звучить!” Власне конкурсна програма фестивалю вийшла веселою, дотепно-грайливою, оскільки номери музично-поетичного змагання вдало перемежовувалися інструментальними пасажами, запальними танцями дитячих колективів ДМШ. Аж трохи жаль, що були вони суто розважальним "заповнювачем” сцени. (Відтак запам’ятайте "про всяк випадок”: 20 листопада відбудеться – "заради творчої справедливості” – і хореографічна "першість” району.) Загалом переповідати про хід "Долинського листопаду”, тобто про аж зашкалюючий ентузіазм і юних, і доросліших чи зовсім дорослих його учасників, про вулканічний накал винятково позитивних емоцій серед його вболівальників у залі – справа настільки ж безплідна, як і, даруйте, нестямно переконувати самозакоханого егоїста у справжності чистого, безкорисливого кохання. Відтак мені тільки й залишається скоромовкою відзначити декількох найпомітніших конкурсантів. Так от, відомий кіровоградський бард Андрій Фоменко знову показав характерну для нього "дику” виконавську експресію – ледь не позамежове проникнення у найглибинніші психології творених ним художніх образів. Учасниця-лауреатка численних "серйозних” бардівських фестивалів Марія Михайличенко (вона з Кривого Рогу) на конкурсний "максимум” винесла дві м’яко-ліричних пісні, а "понаднормово” – тужливу, буквально приголомшуючу – аж заблищали у декого зі слухачів зрадливі сльози на очах – "Баладу про рідну пісню” на слова неперевершеного у моральних покарах безбатченків-яничарів Бориса Мозолевського. Молодий музичний педагог Дарина Хіхлова, можна сказати, вперше дебютувала на достатньо серйозному рівні як автор-виконавець, показавши себе витонченою, "живою”, артистичною співачкою. А ще декілька разів прозвучало ім’я згаданої вже Любові Баранової як автора слів конкурсних пісень, що вкотре доводить: донька землі долинської Завірюха (тут її здебільшого знають під саме таким, дівочим ще, прізвищем) не втрачає будь-що незнищимого співучого спадку від предків своїх козацьких і взагалі краю материнського – малої батьківщини. Граничну відданість долинській землі вкотре потвердив бард Олександр Лазарєв, виконавши з притаманним йому вибуховим завзяттям хай не надто вишукану, однак дуже правдиву у своїй непровінційній щирості пісню "Долинчаночка”. Ще один прикметний момент. У конкурсі виступали – можна сказати, з фурором – два жіночих вокальних колективи, що сповідують невмирущість народних українських пісноспівів. Обидва колоритно вбрані у найкрасивіші національні костюми. Обидва супроводжувані віртуозними баяністами-акомпаніаторами. Обидва співали завзято і при тому високопрофесійно, з майже бездоганною багатоголосною синхронністю. Обидва дарували слухачам свої пісні з цілковито "долинською пропискою”: просто "Калина” з міста – "Грай, гармошко!” Марини Бєлової і "Моя Долинщина” Олександри Лисенко із села Олександрівка (все – на слова свого земляка Михайла Родинченка), а "Червона калина” з Маловодяного – "Моє село” авторства свого ж керівника Віталія Рябця. Але, як на мій погляд, жіночки з "Калини” долинської виглядали розкутішими та емоційнішими, глибше "влитими” в образ, відтак – артистичнішими. У канві позаконкурсних, тобто "гостьових” виступів запам’яталася Марина Долгіх з Кіровограда: її твори – вже чув їх не раз – дуже мелодійні, по-особливому проникливі, її ніжно-відчаєвому (і поєднується ж таке!) голосу не можна не вірити, отож і її "листопадівська” пісня – свіжа, щойно написана, як зізналася авторка – винятком не стала. Журі конкурсу з п’яти осіб судило цілком вимогливо, але – кладу руку на серце і на Біблію, бо це правда: сам був його членом – разом з тим об’єктивно. Оцінки виставлялися за трьома критеріями: художня довершеність твору, майстерність його виконання, сценічність виконавця. Внаслідок двічі пророблених – для гарантії! – нескладних арифметичних дій "лаврові вінки” розподілилися таким чином. У номінації "Авторська пісня” перше місце посіла Марія Михайличенко, набравши 73 бали з 75-ти максимально можливих. Друге місце дісталося кіровоградцеві Андрію Фоменку та Валентині Мельник з міста Мала Виска. Третє присуджено Дарині Хіхловій. Фавориткою "Пісенної поезії” виявилася долинчанка Олена Пастухова. А серед виконавців першим став долинський колектив "Калина”, другим – споріднений вокальний ансамбль "Червона калина” (с.Маловодяне), третіми – юні маловисківчани Артур та Настя Мельники, "переможну” музику для чиїх пісень написала їхня бабуся Валя (вже згадувана вище), а слова – їхня ж таки мама Таня. Чи не правда – успішний сімейний підряд? А головне – веселий! – що нехай буде запорукою щасливого, переповненого маленькими радощами життя. Окремо в категорії учнівської молоді журі присудило 1-е, 2-е, 3-є місця (почергово) Юлі Сопельниковій та Віталії Горовій; Валерії Андрієнко; Сергію Кошаренку та Аліні Ладур. Всі вони є учнями Долинської музичної школи, ось! Висновки? Їх буде у мене два, але на противагу анегдотичним аналогіям – обидва гарні. Перший: дарма що з-поміж запрошених на фестиваль учасників приїхали тільки частина (бо аж надто скромні фінансові можливості заходу "не обіцяли” більш-менш комфортних зручностей), "перший фест не вийшов комом”! (До речі, без підтримки міського голови Сергія Зеленокорінного та райдержадміністрації, зокрема, начальника відділу культури Кащєєвої, захід хтось би зарахував пересічним шкільним концертом.) І другий. Варто було побачити щасливі-прещасливі очі й усміхнені, аж просвітлені, обличчя юних учасників феєричного дійства, щоб зрозуміти: воно просто зобов’язане знайти своє продовження! воно мусить зробитися традиційним, адже задумувалося як дієвий стимул для творчого зростання чи й просто естетичного розвитку наших діточок! Чуєте це, організатори фестивалю і його "культурний патронат” від влади, яка заприсягалася сприяти задоволенню духовних потреб своїх виборців?.. Прийде новий рік. Прийде знову осінь, яка вміє причащати душі оновленими творчими набутками. І відчуємо знов оту п’янку магію осені… Іван БОГУН - журналіст, редактор газети «Українська перспектива», прозаїк, поет | |
| Переглядів: 1001 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |
| Меню сайту |
| Форма входу |
| Категорії розділу | ||
 |
| Пошук |
| Наше опитування |
| Друзі сайту |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |