Мала Батьківщина
До 50-річчя м.Долинської

Слова Любові Баранової
Музика Марини Белової

Містечок бачила чимало,
В столицях бути довелось:
Одні красою чарували,
А в інших жив з великих хтось...
Приспів:
*Та найдорожче ще з дитинства
Мені містечко степове
Моя колисочка Долинська,
Бо здавна рід мій тут живе.

Не буду дуже величати -
Не полюбляю слів гучних :
Близька Долинщина, як мати,
Щемка, як батьківський поріг.
Приспів:

Де б не була горжуся всюди,
Бо Батьківщина ця мала -
Рідня, сусіди, добрі люди
І частка їхнього тепла.

Сюди вернулась би назавжди,
Бо де і як би не жила,
Та вищої немає правди,
Ніж Батьківщина ця мала.
Приспів:
*Квітуй же, мій співучий краю,
Здіймайся пташкою увись -
Можливо і мене згадаєш
У ювілейні дні колись.

(від * повторити двічі)

м. Долинська 2008 р

ТА ЦВІЛА КАЛИНА
До дня незалежності України
Слова М.Родинченка
Музика М.Бєлової

Нас біді гнітила, голод-холод бив,
У глибокі ями кидали чужинці.
*Та цвіла калина, соловейко жив,
І земля родила. Ми ж бо українці!

Коли чорний ворон забирав вночі
Сина, батька, брата на тортури ниці,
*Все ж цвіла калина в сонця на плечі,
І земля родила. Ми ж бо українці!

Україно-мати, ти живи в віках -
Наше вічне диво з рушником в хатинці.
*Нас не ошукати, бо живе в серцях,
Воля й цвіт калини, ми ж бо українці!

(від * повторити двічі)
м. Долинська 1997

СВОЯ У КОЖНОГО СТЕЖИНА
Слова С.Барабаш
Музика М.Бєлової

Своя у кожного стежина, і віра в кожного своя.
Та в нас єдина Україна - твоя й моя. Твоя й моя.
Єдина, як сльозинка в оці, що душу сповнює ущерть.
Безсмертна, як душа в пророцтві,
Всесильна, як любов і смерть.

Вона - прадавній голос крові, вона прозріння світла мить.
Як життєдайний нерв любові, як каяття, вона болить.
Своя у кожного стежина і віра в кожного своя.
Та в нас єдина Україна - твоя й моя. Твоя й моя.

м. Долинська 1999

УКРАЇНО, ЛЮБА МАТИ
Слова М.Родинченка
Музика М.Бєлової

Синє небо, степ широкий - родова земля.
В наше щастя карооке віриш ти - і я.

Приспів:
Україно, люба мати,
Славу й честь з тобою мати
Будемо завжди.
На твоїм квітучім полі
Розцвітають наші долі квітом молодим.

Соловейко промовляє дороге ім`я,
Добротою зігріває рідная земля.

Приспів.

Воля світить самоцвітом, світить на весь світ
Не зігнути скрутам-бідам наш козацький рід!

Приспів.
м. Долинська 1999

Слова Михайла Родинченка
Музика Марини Бєлової

Тут минулих віків неповторні сліди,
Тут цвіло-відцвіло стільки весен бузково!
Рідне місто моє, ти завжди, ти завжди
Відгукнешся, засяеш в душі веселково.
Приспів:
*Долинська - квітка степу,
Чарівна, золота
Хай щастить тобі в усьому.
Та й на всі літа!
Підіймалось, росло у звитяжних трудах -
Через біль і печаль, через сльози вдовині.
Будуть, будуть світить і в прийдешніх віках
Ювілеї твої зоряні, солов`їні.
Приспів:
Не покинем тебе ми у скруті-біді,
Мов пташата співучі у зелен-діброві.
Рідне місто моє! Ти повік молодій,
Колисай наші долі в добрі і любові.
Приспів:
(від * повторити двічі)

м. Долинська 1998 р

Життя іде, і все без коректур, і час летить, не стримує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур, і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас, в які природа обернеться шати.
Єдиний, хто не втомлюється - час, а ми живі - нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі, а ми - нічого, пройдемо, мов тіні,
Щоб тільки небо, очі голубі цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці сади не вимерли, як тур, щоб ці слова не вичахли, як руди,
Життя іде - і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка, прозрінь не бійся, бо вони - як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка, не бійся смутків, хоч вони - як ріки.
Людини бійся душу ошукать, бо в цьому схибнеш - то уже навіки,
Людини бійся душу ошукать, бо в цьому схибнеш - то уже навіки…

м. Долинська 1998

Ти знаєш, що ти людина? Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя єдина, і мука твоя єдина,
І очі твої одні.

І більше тебе не буде назавтра на цій землі:
Вже інші тут будуть люди, кохатимуть інші люди -
Ласкаві, хороші й злі.

Сьогодні усе для тебе - озера, гаї, степи,
І жити спішити треба, кохати спішити треба, -
Гляди же - не проспи.

Бо ти на землі - людина, і хочеш того, чи ні -
Усмішка твоя єдина, і мука твоя єдина,
І очі твої - одні.

м. Долинська 1997

Хлопці вмирали під небом чужим в Богом забутім краю,
Та не порушили в смертнім бою клятву солдатську свою.
Приспів:
"Чорні тюльпани" понад ланами, "чорні тюльпани" пливуть.
Ті хто загинув в Афганістані - в пам’яті нашій живуть.

"Духи" підступно ховались в горах, кров'ю каміння цвіло,
Друзі вмирали на наших руках - тільки ж навіщо було?
Приспів.
Скільки могилок з’явилось сумних! В них спочивають сини.
То ж не забудемо юність оту, спалену в роки війни.
Приспів.

Долинська 1999

За Батьківщину у боях вмирали
Однаково дорослі і малі...
За довгі роки ще не розшукали
Усіх могил солдатських на землі.
Розкидані вони у чистім полі,
Десь при дорозі у розмай-траві...
Могил отих не обминай ніколи, -
Поховані у них - для нас живі!

Там сплять навічно воїни-солдати,
Чиїсь батьки, чиїсь брати й сини.
Їм не судилось весен зустрічати
Тих, що стрічаєш ти після війни.
Там сплять твої ровесники-орлята, -
Тепер уже були б із них орли.
Схилися ж над могилами солдатів,
Що у боях за тебе полягли!

Долинська 1999

День народження - то свято, ждем завжди його приліт,
Та не кожен проживає повні рівно двісті літ.
А Варварівка сьогодні має зрілі вже літа,
А Варварівка, як завжди, дуже гарна й молода.
Приспів:
Варварівко, Варварівко, красуне степова,
І стріляна, і палена, але завжди жива.
Варварівка, Варварівка, грайлива, як вода,
Хоч двісті років має, але завжди жива.

Ти прекрасна, гідна донька у матусі України,
Свого роду берегиня, гордість рідної країни.
Тож, Варварівко, прийми ти щирий, дружній наш привіт,
Радісно живи й щасливо довгі, довгі сотні літ.
Приспів.

Долинська 1995

Тут ніколи ніхто не сміється.
Чорна тиша порожніх хатин -
Тільки серце тривогою б’ється,
Тільки чути Чорнобильський дзвін.
Тут ніколи тепер не побачиш
У малечі щасливих очей,
Тільки ворон літає та кряче,
Ніби згиблих шукає людей.
ПРИСПІВ:
Як же, люди, могли ви зробити,
Щоб безлюдними стали поля?
Скільки сліз ще потрібно пролити,
Щоб воскресла із мертвих земля!

Чом же розум любові не знає?
Та невже ж ми глухі і сліпі,
Що ми робимо з нашого раю?
Та невже живемо у пітьмі?
Чи тепер ми живем за законом,
Що нехай після нас хоч потоп?
Чуєш - горе Чорнобильським дзвоном
Заповзає у кожен куток.
ПРИСПІВ.

Долинська 2009